Олена Петрівна приїхала жити до сина, пояснюючи це необхідністю капітального ремонту у своїй квартирі.
— Будинок старий, Марійко, — жалілась свекруха, втягаючи в квартиру дві величезні валізи. — І все одразу поламалось: і електрика, і сантехніка. А тут ще й сусіди залили. Довелося почати ремонт. Це надовго, тож я поживу у вас. Ти ж не проти?
— Звичайно, не проти, Олено Петрівно, — ввічливо відповіла Марійка. — Живіть, скільки потрібно.
— Я ще й допоможу з онуком, — додала свекруха, радіючи тому, що її план із сином почав втілюватись.
Насправді ж ніякого ремонту не було. Олена Петрівна здала свою квартиру в оренду за хороші гроші, а до сина приїхала на його прохання — перевиховувати Марійку. Три дні тому Іван завітав до матері зі скаргами.
— Мамо, Марійка зовсім мене заїла! Постійно чогось вимагає: то одразу з роботи додому приходь, то сміття винеси, то пилосось. А ще хоче, щоб я по магазинах ходив! — обурювався він.
— Ти?! По магазинах? — ахнула Олена Петрівна. — Це ж просто нісенітниця!
— Я їй пояснюю: я ж чоловік, у мене є своє життя! Але вона не слухає.
— Неподобство! — підсумувала свекруха. — Давай я приїду до вас і все владнаю.
Так і домовились. План був простий: свекруха поживе у них рік, а за цей час перевиховає Марійку, зробивши її «зразковою дружиною».
Через три дні Олена Петрівна рано-вранці з’явилася на порозі квартири з валізами.
Після приїзду свекруха взялася «навчати» невістку, як бути гарною дружиною. Тим часом Іван, звільнений від «тиску», проводив вечори з друзями і повертався додому далеко за північ. Кожен раз, коли він приходив, його на кухні чекала мама з гарячим супом і похвалою.
— Як погуляв, синку? — запитала Олена Петрівна чергової ночі.
— Чудово, мамо! — відповів Іван. — А у вас як тут справи?
— Все йде за планом. Через рік свою дружину ти не впізнаєш, — запевнила вона.
У цей момент на кухню зайшла Марійка. Вона виглядала спокійною, але погляд її був рішучим.
— Вечеряєте? — поцікавилась вона.
— Так, ось, мама нагодувала, — усміхнувся Іван.
— Я бачу. Олено Петрівно, ваші валізи зібрані. — Спокійний, але твердий тон Марійки змусив свекруху відкласти ложку.
— Що ти сказала? — здивувалась Олена Петрівна.
— Ваші речі зібрані. Ви можете поїхати додому.
— Як ти смієш так говорити зі мною?! — обурилась свекруха. — Я ж тут, щоб допомагати тобі з онуком!
— Дякую за допомогу, але більше вона не потрібна, — твердо сказала Марійка.
Іван, спробувавши втрутитись, отримав не менш жорстку відповідь:
— А твої речі, Іване, також готові. Якщо не подобаються мої правила — можете йти разом.
Олена Петрівна і Іван переїхали на дачу, бо з’ясувалось, що знімати квартиру, поки її орендарі не звільнять, вони не можуть. А коли ті виїхали, стало зрозуміло, що ось тепер квартира дійсно потребує ремонту.
Марійка залишилась у квартирі з дитиною. А Івану довелось знову задуматись, що означає бути чоловіком і батьком.
