Іван із Ганною прожили у шлюбі вже майже три десятиліття. У Івана було три сестри, і старша з них, Світлана, вражала Ганну своїм нахабством.
Іван був молодшим сином і з’явився на світ, коли його батьки вже були в поважному віці. Вони не надто допомагали синові, тож він звик розраховувати на себе. Уже в п’ять років Іван став няньчити племінника, який народився у старшої сестри. З того часу його допомога сестрам стала звичною справою. Племінників було багато, адже кожна з трьох сестер мала по троє дітей.
На службі, де Іван вперше міг трохи відпочити від сімейних обов’язків, він познайомився з Ганною. Вона виросла без братів і сестер, тож велика родина Івана здавалася їй благословенням.
— Ти так не радій, — застерігав Іван. — Головне, щоб не сіли на шию. Якщо щось не так, одразу кажи мені.
Після весілля неприємності не забарилися. Ганна ще спала, коли хтось різко постукав у двері їхньої кімнати. Це була свекруха, Марія Дмитрівна.
— Що, досі спиш? — із насмішкою запитала вона.
— Але ж ще шоста ранку! — здивувалася Ганна.
— Уже пізно! — відрізала свекруха. — Скільки грошей вам учора подарували? Покажи конверти! В твого чоловіка не тільки ти є — треба ділитися.
Ганна застигла в здивуванні, але не підкорилася. Тоді Марія Дмитрівна почала тиснути на Івана. Виявилося, що старшій сестрі терміново потрібен телевізор, такий самий, як подарували молодятам. А потім треба купити і для інших сестер.
— Чому це я маю допомагати? — обурився Іван. — У мене є дружина, і це тепер моя сім’я.
— Молодий ще таке говорити! — заявила свекруха.
— А допомагати не молодий? — роздратовано відповів Іван.
Іван вирішив не терпіти більше. Він зібрав речі й разом із Ганною переїхав до її бабусі. Усе, що вони створили, було результатом їхніх зусиль.
Час минав. Іван із Ганною будували своє життя, а родичі не переставали їм заздрити. Світлана постійно дорікала братові, що він покинув сім’ю. Але всі прохання і вимоги більше не діяли.
Рік тому не стало матері Івана. Батько залишився сам. Старша сестра допомагала тільки на словах. Коли стало важко, Іван вирішив забрати батька до себе.
Однак у день переїзду батько зник. З’ясувалося, що його відвезли в будинок для літніх людей, під приводом «відпочинку». Іван із Ганною знайшли батька і забрали його.
Іван порвав із сестрами. Він не захотів мати справу з їхньою зрадою. У новому будинку, який Іван із Ганною збудували, батько відчував себе щасливим. Іван вирішив: Бог суддя його сестрам, а він житиме заради своєї родини.
